Миронець Заман Матлабович

Миронець Заман Матлабович
(молодший сержант ЗСУ)

(23.09.1997 - 23.10.2026)

Народився Заман 23 вересня 1997 року в Рівному. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення школи вступив до ВПУ № 1 м. Рівне, де здобув професію опоряджувальника-будівельника. Працював за фахом. З дитинства Заман захоплювався козацькими боями, займався спортом, брав участь у змаганнях. Любив футбол, цікавився кулінарією, мріяв стати кухарем. Особливо любив тварин. Умів знаходити радість у звичайних речах, а найбільше цінував час, проведений із близькими.

У Сарнах знайшов своє сімейне щастя. Разом із дружиною Іриною виховував доньок Аделіну та Ярославу. Для своєї родини він прагнув створити все найкраще, дбав про добробут дівчат і мріяв, щоб їхнє дитинство було щасливим. Був турботливим чоловіком і батьком, людиною, яка не чекала особливого приводу, щоб зробити добру справу. Допомагав тим, хто опинився у скруті, підтримував немічних, відгукувався на прохання про допомогу. Навіть коли самому було непросто, знаходив можливість подбати про інших.

З початком повномасштабного вторгнення, Заман не залишився осторонь. Уже 25 лютого 2022 року добровільно став на захист України. Не шукав виправдань і не відкладав рішення. Просто зробив те, що вважав своїм обов’язком.Військову службу розпочав у лавах 104-ї бригади територіальної оборони. Згодом долучився до 3-ї окремої штурмової бригади, де виконував бойові завдання на посаді штурмовика. Побратими знали його за позивним «Джин». У складі підрозділу пройшов важкі бої за Бахмут, Авдіївку, Орлівку та Сергіївку. Під час бойових дій у Сергіївці отримав складні поранення, переніс дві операції. Та випробування не змусили його відступити від обраного шляху. Після лікування Заман повернувся до військової служби. Згодом підписав контракт і продовжив службу у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. У складі 2-го мотопіхотного батальйону «Вовкодави» обіймав посаду оператора безпілотних авіаційних комплексів. За його плечима - роки війни, складні бойові завдання, пережиті бої та поранення. За кожним із цих випробувань - витримка, рішучість і відданість Україні. Заман неодноразово доводив свою мужність не словами, а власними вчинками. Він залишався серед тих, хто боронить країну, навіть після того, як сам пройшов через важкі випробування війною.

На жаль, 23 жовтня 2026 року життя молодшого сержанта ЗаманаМиронця обірвалося під час проходження військової служби на Харківщині. Ця звістка принесла невимовний біль родині, яка вже має гіркий досвід втрати на війні. Дружина Ірина раніше втратила рідного брата Ярослава Куришка, який у 2014 році загинув, захищаючи Україну, під час виконання бойового завдання на Луганщині. Тепер її сім’я знову пережила непоправну втрату.

У Героя залишилися мама, дві сестри, дружина та дві доньки.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

Знов впали на місто два чорних крила,
утрата велика в громаді.
І кожна нова — ще сильніша була,
болючі дні у листопаді.
ЗаманМиронець, молодий, відданий.
Для доньок, дружини — весь Всесвіт.
Найкращий сестричкам, батькам — головний.
Життя починав лише розквіт.
З дитинства любив Він козацькі бої,
брав участь у різних змаганнях.
У кулінарії уміння свої
розкрить хотів, в мріях, бажаннях.
Та, найголовніше — майбутнє дівчат,
дитинство, щоб тихе і мирне.
Всім допомагав, хто у скруті мовчать,
завжди вмів знайти слово вірне.
У складі підрозділу важкі бої
пройшов з побратимами гідно.
Для них просто «Джин», на війні всі свої…
Герой … вічна рана для рідних.
Тамара Гнатюк