Войтюк Дмитро Вікторович

(молодший лейтенант ЗСУ)

 (03.01.1993 - 03.06.2023)

Народився Дмитро у місті Сарни. Навчався у НВК Школа-колегіум ім.Т.Г.Шевченка з 2000 по 2010 роки. Спочатку ще маленьким Дмитро захопився футболом, потім баскетболом у школі. Батьки дбали про сина, як могли. Особливо Дмитро поважав і любив тата. От тільки у 17 років Дмитру довелося провести його у останню путь. Тоді його підтримкою став рідний дядько, якого Діма дуже поважав. Підвищене відчуття патріотизму в нього було завжди. У випускному класі Дмитра захопило мистецтво бойового гопаку. Потренувавшись деякий час, він стає чемпіоном України з бойового гопаку.

З 2010 по 2011 роки Дмитро навчався у ДПТНЗ Сарненський професійний аграрний ліцей за професією "Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування". А потім продовжує навчання у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. З 2013 по 2016 рік навчався у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю Енергетика сільськогосподарського виробництва. Під час навчання в університеті, став брати участь у спортивних змаганнях м.Києва і України та виборювати призові місця. Так Дмитро став майстром спорту з хортингу. Та найбільшим його захопленням стає бокс.

Постійні тренування, які не стільки навантажували, скільки мотивували працювати над собою далі. Вже скоро Дмитро став кандидатом у майстри спорту із боксу, чим дуже пишався. Супроводжувала і підтримувала його вибір кохана дружина Світлана.

Дмитро Войтюк декілька років працював в поліції міста Київ. Став старшим екіпажу і офіцером: лейтенантом поліції. Пізніше захотів розвиватися і пішов працювати ближче до сфери за якою навчався - менеджером з продажу в ТОВ Електросистеми України.

На початку повномасштабного вторгнення, Дмитро перевіз дружину і сина з Києва в Сарни, а сам пішов у військомат і записався у добровольці ТРО. Далі вони стали окремою 104 бригадою ЗСУ. Спочатку захищали периметр міста Сарни, далі перемістилися до кордону з Білорусією. Там його призначили командиром відділення, а вже скоро командиром 2 взводу 1 роти. За час служби був відзначений грамотами та годинником від голови Рівненської обласної державної адміністрації, за відповідальне ставлення та зразкове виконання службових обовязків, високий військовий професіоналізм, активну службу в обороноздатності країни.

У квітні 2023 року хлопців перемістили на Бахмутський напрямок. Тут Дмитро Войтюк отримав офіцерське звання молодшого лейтенанта. Дуже переймався своїми підлеглими я так переживаю за своїх пацанів, щоб зберегти їх. Хлопців зберіг, а себе ні. Всі його памятають за позивним Чечен.

Під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Дачне Донецької області, 03 червня 2023 року молодший лейтенант 60-го батальйону Поліські вовки Дмитро Войтюк загинув разом зі своїм земляком Олексієм Поліним. У Героя залишилася дружина та маленький син.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

 За декілька місяців до загибелі, Дмитро приїхав у Київ, у відпустку. Побув із сімєю і провів свій останній боксерський бій із другом і спаринг-партнером Женею в улюбленому спортивному клубі SpartaBox. Дмитро завжди презентував себе з боку сили. Відважний, сміливий, борець за справедливість. В останні дні своєї відпустки Діма обійняв сина, а малюк не хотів відпускати рідненького. Син ще довго буде захопливо казати тато на кожен вхідний дзвінок на мамин телефон. Ми уявляли, як колись син запитає: а що ти робив тато у війну?. Діма з гордістю розкаже, що пішов захищати заради сімї, заради Батьківщини, своєї України. Але цього вже не станеться Син запитає і він буде пишатися татом, але особисто більше не почує голос татуся.

Діма хотів довго жити. Казав, буду жити до 100. Подорожувати будемо на старості. А насправді його життя обірвалося на цифрі 30. Більше всього мріяв, як відведе синочка в зал боксу, як разом будуть тренуватися в SpartaBox. Мріяв ще про донечку. Дуже хотів полетіти на море, побачити піраміди, погуляти  Європою. Відвідати наші Карпати, поїздити машиною по Україні, бо вважав, що у нас найгарніші місця у світі. Завжди гарячий на дотик. Душа будь якої компанії.

Комунікабельний, довірливий, спішив називати людей друзями. Брутальний, гарний, але ніжний до дружини і добрий до світу. Неймовірний і незабутній Войтюк Дмитро Вікторович. Син своїх батьків і батьків дружини, які прийняли його як рідного. Кращий люблячий чоловік на всьому світі. Щирий ласкавий татусь, якого досі не може не чекати син. Відданий захисник вільної непохитної України. Герой навіки.

 (дружина Світлана Войтюк)

Знову в окоп 

І зброю з собою взяв

Ті кулі свистять

Мов душі нечистих сіянь

 

І світять дорогу вони

Життя забираючи вдаль

Життя є єдине у нас

І швидкоплинне воно є нажаль

 

Будем бити ми ворога сильно

Не жаліти себе і меча

За волю і небо те синє

За колос налитий сповна

 

Хай не судить мене моя мама

Хай не журиться та, що кохана

Хай вкраїна квітне й живе

Хай буде воля вічна й бажана.

 

Дмитро Войтюк

23.05.2023р

На ношах мертвий побратим

Війною забране життя

Лишилась пам'ять поколінням

І спокій вічного буття

Ти був справжнім побратимом

Ти не меч тримав а автомат

Ти волю вибрав а не муку

І в тяжкий ти час тримав кулак

Ти волю здобувавши мужньо

Ціною власного життя

Спи спокійно побратиме

У волі вічного життя

Дмитро Войтюк

Дмитро Войтюк

27.05.2023р

 

 

ГОЛОВНА

НОВИНИ

ПРО БІБЛІОТЕКУ

 

 

Структура бібліотеки

Історія бібліотеки

Послуги

На допомогу бібліотекарю

Пункт доступу громадян

Електронний каталог

Бібліотеки  краю

 

ПОВІР У СЕБЕ

 

ДИТЯЧА  БІБЛІОТЕКА

 

НАШ КРАЙ

Гордість Сарненщини

Символіка району

Історія району

Історія в світлинах

Екологія краю

Літературне краєзнавство

Медицина

Релігія

Освіта

 

БУКТРЕЙЛЕРИ

 

АУДІОПОДКАСТИ