Пупко Владислав Петрович

Пупко Владислав Петрович

(солдат ЗСУ)

(01.10.1969 - 31.08.2022)

Народився Владислав у м. Сарни в родині Ніни Василівна та Петра Васильовича Пупків. Після закінчення ЗОШ №5 вступив у Мирогощанський технікум. В ході навчання призвали на строкову військову службу, яку проходив у прикордонних військах. По завершенню служби Владислав продовжив навчання у технікумі, де здобув професію механіка. Спочатку працював у Гощанському сільгосппідприємстві. Згодом, упродовж багатьох років, працював у різних охоронних структурах. Проживав у м.Сарни по вул. Шота Руставелі. Ще з юнацьких років батько зацікавив його мисливством та риболовлею. Владислав Петрович мав мисливську рушницю та частенько ходив на полювання, це було його захопленням.

Анексія Криму, частини Донеччини та Луганщини, військова агресія росії на сході України не давали спокою мужньому чоловікові.

Отож, у 2020 році, він добровільно поповнив ряди 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Уже майже за рік служби, вирушив у місто Мангуш, що на Донбасі й став на захист українських рубежів. На початку повномасштабного вторгнення, 24 лютого Владислав із побратимами виїхав на передову. Був водієм заряджаючого реактивного артвзводу. Спершу під Бучею розбили загін кадирівців, потім обороняли низку населених пунктів на Київщині. Служив в одному підрозділі і товаришував з сарненчанином Героєм України Лабунським Олександром та Телетьоном Василем із с.Великого Вербчого, які загинули під час оборони Києва.

Після героїчного відбиття наступу на столицю, Владислав Петрович продовжив службу біля Запоріжжя. Коли ж українські війська почали наступ на Херсонщині, на допомогу прийшла і 128-а бригада… 31 серпня 2022 року, після тяжких тривалих боїв, у Владислава Петровича не витримало серце: солдат помер від зупинки серця.

У Героя залишилася дружина, донька та онук. Усі, хто знав Владислава Пупка, згадують його роботящим і добрим, світлою людиною, люблячим чоловіком, батьком та дідусем.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.