Народився Євгеній у Кустанайській області (Казахстан), де на той час проживала родина. Через п’ять років, мама з маленьким Євгенієм повертаються на проживання у м.Сарни. Так слалося у сім’ї, що далі мама одна виховувала сина. Навчався у Сарненській ЗОШ№2 (нині ліцей №2). У дитячі та юнацькі роки цікавився авіа та радіомоделюванням, відвідував гурток радіоелектронного конструювання при Сарненському будинку дітей та молоді. Пізніше проходив строкову військову службу в армії у м.Львів. Після служби Євгеній одружився, і у подружжя народилося двоє дітей. Він був дуже добрим батьком та вірним чоловіком. Дуже любив тварин. У них в квартирі мирно уживалися рибки, папуга та котики. Згодом Євгеній вступив на навчання у Київський Національний юридичний університет, де здобув фах юриста, але за професією ніколи не працював.

Деякий час пропрацював експедитором у ТОВ «Сарненський хлібозавод». До повномасштабного вторгнення працював у ТОВ «Мінерал».

На початку повномасштабного вторгнення Євгеній Михайлович не вагаючись став на захист Батьківщини. Служив солдатом військової частини А7098 у 14-му окремому стрілецькому батальйоні "Полісся". Мав позивний Карлсон, бо дуже любив солодощі. Був випадок, що він під час служби знайшов пораненого лебедя, приніс в бліндаж де разом з побратимами виходили білого красеня та відпустили на волю. Він був справжнім патріотом з загостреним почуттям справедливості. Мамі та рідним говорив що все добре, ніколи не скаржився на буденні проблеми служби.

За сумлінне виконання військових обов’язків був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».

Упродовж 594 днів війни він захищав усіх нас... На жаль, 9 жовтня 2023 року серце Євгенія Михайловича зупинилось, внаслідок травм та поранень, які він отримав під час виконання бойових завдань на одному з найпекельніших напрямків - Бахмуті.

У Героя залишилися мама, дружина, донька та син.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.