Тихончик Віктор Сергійович

Тихончик Віктор Сергійович
(солдат ЗСУ)

(03.02.1974 - 11.10.2023)

Народився Віктор у м. Сарни, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Сарненську ЗОШ №4 (нині ліцей №4), та згодом (1992 рік) СПТУ№21 нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей, де отримав професією слюсаря та водія, але за покликом серця був будівельником.

В дитинстві цікавився спортом, зокрема легкою атлетикою. Як більшість хлопчаків мав багато друзів, з якими охоче катався на велосипеді. Любив походи в ліс, на природу, захоплювався риболовлею, обожнював подорожувати Україною, цікавився будівництвом, оскільки дідусь був зодчим. Віктор мав золоті руки, світлий розум та добре серце. Працював будівельником.

В 1992-1994 роках Віктор проходив строкову військову службу на Луганщині, механіком-водієм самохідних машин. Згодом одружився та проживав з родиною у м. Первомайськ (Миколаївська обл.).

Маючи проблеми зі здоров’ям та визнаний ВЛК-комісією обмежено-придатним до військової служби, не сховався за хворобу, а був вірний присязі і громадянському обов’язку - пішов захищати кордони України 20 січня 2023 року. Проходив службу на посаді водія-механіка у в/ч А4689 (21-а ОМБР, 2-й механізований батальйон, 3-я механізована рота) на Донеччині, Лиманський напрямок.

Серед командування мав позивний Навара, а побратими щиро називали дядя Вітя. Відгукувалися про нього, як про надійного та безвідмовного солдата ЗСУ і побратима. За сумлінну службу був нагороджений грамотою.

Про таких як Віктор Тихончик без зайвого пафосу можна сказати - він гідний син України. Як говорить народна мудрість: «Чоловік повинен за своє життя побудувати будинок, посадити дерево, народити сина. Віктор перевиконав цей план: побудував будинки в різних куточках України, виростив двох синів, був справжнім господарем, який віддав найцінніше - власне життя за гідне майбутнє своєї Батьківщини. Адже казав так: «У мене одна - кохана дружина, мати і Україна», «Бо хто, як не я».

Тихончик Віктор Сергійович помер 11 жовтня 2023 року, внаслідок ускладнення хвороби у Краматорському військовому шпиталі.

Похований на Алеї Героїв у рідному місті Сарни.

У Героя залишилися мама, дружина та двоє синів.