Народився Степан в м.Сарни, проживав по вул.Широка 60. Навчався у Сарненському ліцеї №4. До початку російської інтервенції проживав у Криму. З перших днів окупації Криму активно протистояв загарбникам. З родиною перебрався до Борисполя. В серпні 2014-го вступив до лав Нацгвардії, 19 грудня відправився до зони бойових дій. Воював у батальйоні «Азов».

Загинув 05.02.2015р. потрапивши у засідку під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине Волноваського району Донецької області.

Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований м.Бориспіль Київської області, Рогозівське кладовище. Залишилася дружина та дві доньки.

У Сарнах встановили дві меморіальні дошки бійцю полку «Азов» Степану Криворученку: на Сарненському ліцеї №4 та будинку де він проживав. 05.02.2015 р. Криворученку Степану Гавриловичу присвоєно Звання Почесний громадянин м. Сарни (посмертно).

Звідси він намагався піти добровольцем до армії, але в ЗСУ його не прийняли. Відмовляли, бо вимагали щоб він надав свої документи про проходження служби. А як він їх мав подавати, якщо його документи залишилися у Криму?! Через це Степан вирішив піти на війну, щоб захищати країну у добровольчому батальйоні МВС "Золоті ворота". Там ми з ним і познайомилися. У добровольців була мотивація, але в організації багато хаосу. Попри те, що все відбувалося якось раптово, дуже швидко навколо Степана, у якого були великий досвід та професіоналізм, почали згуртовуватись ті, хто хотів навчитися воювати. Він взяв собі позивний Вуж. Його не можна було не помітити - він дуже відрізнявся: кремезний, спритний, у чудовій спортивній формі, зразковий офіцер. Притому Криворученко - дуже віруюча людина. Він був старовір. Ні краплі алкоголю, ніяких цигарок, жодних матюків. Постійно дзвонив мамі, дружині, доньці, і ми всі чули, як він до них ніжно звертається: "кохана", "зайка", "сонечко".

У своїй групі Степан заборонив матюкатися взагалі. За лайку покарання таке було - відтискання від підлоги. Навіть під час виходу, якщо хтось матюкався, то Степан зупинявся, а декому й підзатильник міг дати. Командир усіх нас дуже швидко відучив матюкатися. Через внутрішні розбірки у "Золотих воротах" ми під керівництвом Криворученка усією групою 11 листопада перейшли до добровольчого батальйону НГУ "Азов".

Ми єдині, хто до столової та на заняття весь час ходили строєм! Уявіть собі - це в добровольчому бойовому батальйоні, де радянську муштру ненавиділи! На нас усі витріщали очі! Але ми ходили не просто так. Із самого початку в цьому був особливий порядок, який визначав Степан: ми ходили, як група на завданні - тримали порядок і кожен контролював свій сектор. Так він нас швидко привчав до злагодженості. Після кожної вправи Криворученко проводив розбір. Так, після кросу він питав, що під час бігу кожен із нас помітив? Скільки машин проїхало, скільки з них військових? Скільки людей і куди проходило? Він вчив нас у найстисліші терміни бути воїнами та розвідниками. 

Із першого дня були інтенсивні заняття з вогньової. На першому ж занятті він вишукував нас у стрій - а потім почав стріляти вздовж строю з пістолета. Обстрілював нас потім з кулемета, іншої зброї - це було частиною підготовки. Привчав до поводження з бойовою зброєю. Щоб не боялися пострілів, довіряли один одному. Причому прийшов час і він ставив завдання й нам - ми мали виконувати деякі вправи з примкненими магазинами та зі знятими запобіжниками. Щоб контролювати зброю, щоб відчувати відповідальність за життя товаришів.