Лесик Олександр Борисович

Лесик Олександр Борисович

(старший солдат ЗСУ)

(08.02.1974 - 20.12.2023)

Олександр народився та проживав у м.Сарни. У 1989 році закінчив Сарненську ЗОШ №5. Вищу освіту здобував в Українській академії водного господарства (нині Національний університет водного господарства та природокористування), де у 1996 році отримав спеціальність інженер-механік. Деякий час пропрацювавши у ВАТ «Сарненська РТП», був призваний на строкову військову службу.

Значну частину свого життя Олександр Борисович віддав залізниці. Працював на різний посадах в цій галузі: дистанція водопостачання, Сарненська дистанція сигналізації і зв’язку ДПО «Львівська залізниця». Зі слів колег, був людиною надзвичайної доброти з великим серцем. Завжди відкритий, готовий прийти на допомогу. За високу кваліфікацію та ініціативність у роботі його двічі вносили на дошку пошани. Так склалось, що в житті Олександра Лесика немає більше нікого окрім його рідного племінника Бориса, друзів по роботі та побратимів по службі.

Олександр Борисович, як фахівець-залізничник мав броню від мобілізації, але відмовився від броні та у липні 2023 року вступив до лав ЗСУ добровольцем. Служив солдатом 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону в/ч А4152.

«Добрий життєлюб, який віддасть останнє за тих кого любить» – саме так характеризують Героя всі, хто його знав.

Олександр Лесик загинув 20 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області, від вогнепальних кульових поранень. Йому було 49 років.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

З рідних у Героя залишилися тільки племінник та двоюрідна сестра.

Відповідно до Указу Президента України, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старшого солдата Лесика Олександра Борисовича нагороджено орденом «За мужність» IІІ ступеня (посмертно).