Народився Ігор та проживав у м.Сарни. Навчався в Сарненській гімназії, нині ліцей №5. Пізніше отримав вищу освіту в м.Рівне. Працював виконробом у філії «Сарненська ДЕД» Рівненського облавтодору. З дитинства захоплювався риболовлею та полюванням, а також любив збирати гриби.

Захисник був мобілізований у березні 2023 року до лав 42-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Як згадує донька: «Тато був вправним мисливцем, добре володів зброєю, з полювання завжди приходив з трофеями. Любив домашніх тварин, завжди тримав мисливських собак і не уявляв свого життя без домашнього пса і котика. Також під час полювання два рази рятував маленьких котиків, яких знаходив в полі та забирав до дому. Тато завжди був зі мною, так як мама довгий час була на заробітках в Польщі. Ще з малечу частенько брав мене з собою на полювання чи риболовлю. Навчив мене стріляти, як правильно закидати спінінг і ставити закидушки на рибу, навчив ловити раків. Разом ми полювали на бобра…

Пішов на війну відразу, як вручили повістку, хоч і мав проблеми зі здоров’ям, але сказав, що я буду захищати доню тебе і внучка, що б вороги не прийшли до нашого дому. Він не скаржився на службу, але розповідав як важко бачити смерті попратимих, як важко не могти обняти доню і внука. Не міг стримати сліз коли говорив про те, що не думав що в свої 47 років прийдеться брати зброю і захищати Україну. Це страшне пекло з якого люди вертаються геть іншими. Війна не відпускає без травм. До останнього не віриться що тато помер…».

26 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку, Ігор Романович Миколайчик загинув в результаті осколкового поранення, під час масованого артобстрілу.