|
Дубинець Михайло Миколайович
(молодший
сержант ЗСУ)
(04.01.1996 –
09.01.2024)
|
 |
Народився Михайло та проживав у селі
Велике Вербче. Крім нього у сім’ї зростало ще дві
сестрички. Михайло рано залишився без тата. Мама, яка
працює вихователем у місцевому дитячому садочку, ростила
їх з любов’ю і турботою. У 2013 році Михайло закінчив
Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. За час навчання в школі
зарекомендував себе, як розумний, справедливий та
старанний учень. Після закінчення школи навчався у
Рівненському національному університеті водного
господарства та природокористування за спеціальністю
«Фінанси та кредит». Будучи студентом, у 2013 році,
поїхав до Києва відстоювати українську свободу та
гідність на Майдані, адже завжди прагнув кращої долі для
своєї країни.
Михайла памʼятають життєрадісним,
ввічливим, вихованим, розумним хлопцем. Він писав вірші,
любив співати, був учасником фольклорного колективу
«Криниченька» с.Велике Вербче.
У 2016 році Михайло Дубинець добровільно
підписав свій перший військовий контракт і ввійшов до
складу 30-ої окремої механізованої бригади імені Князя
Острозького де служив три роки в зоні АТО/ООС. Згодом,
не роздумуючи, підписав другий контракт. За сумлінну
службу був відзначений подяками та нагородами. |
Початок повномасштабного вторгнення зустрів у
страшному пеклі Маріуполя. Брав участь у боях на Харківщини та
Херсонщини, воював на Авдіївському та Бахмутському напрямках.
Виходив з оточення та виводив побратимів. Військовий мав
декілька поранень, та попри це завжди повертався боронити
країну. Сім років свого життя Михайло віддав обороні України,
яку він дуже любив.
На жаль, війна забирає найкращих … 4 січня
захисник зустрів свої 28 років на позиції, а вже за пʼять днів
прийняв свій останній бій. 9 січня 2024 року, молодший сержант
Дубинець Михайло Миколайович загинув, під час стрілецького бою
поблизу н.п. Міньківка Донецької області. Герой був справжнім
мужнім патріотом, талановитим юнаком, вірним другом та люблячим
сином і братом.
У Героя залишилася мама та дві сестри.
Похований на кладовищі у рідному с.Велике Вербче.
|
Земляку - Михайлу
Дубинцю
Прийшла знову в Вербче гірка новина
Втратила мама на війні сина
Рік вже не перший Мишко воював
В далекій Донеччині землю захищав
Щоб не лізли далі оті орки кляті
Щоб кожну дитину дочекалася мати
Щоб земля поліська колосилася житом
Щоб було веселим для діточок літо
Щоб жваво плескалися в річці Мельниці
Щоб молодь весела йшла на вечорниці
Щоб в ліс біля хати йти за грибами
І кошик повненький принести до мами
Смачної печені матінка наварить
Обід прерозкішний на стіл поставить
Збереться до столу немала родина
Буде милуватись матінка на сина...
Не збулись ці мрії й хороші надії
А прийшла матусі найгірша новина
Її син Михасик - найбільша опора
Загинув в Донецьку на Різдво Христове
Кричала і мліла, жити не хотіла
Синочкове фото до серця тулила
Думала:вернеться, заведе сім'ю
І маму ніколи не лишить одну...
Матір утішали, доньки обіймали
Та хіба можливо втішити печаль?
Порожнеча в серці, як кривава рана
По всьому обійсті - гіркий сум і жаль...
Живим коридором все село зустріло
Це тобі, Михайле, шана від людей
Усі односельці стали на коліна
І був стоголосий плач і крик з грудей
Дякуємо щиро ми тобі, дитино
Що бився за правду, за нас - Україну
Голову поклав за гідність її й волю
Хотів для народу ти кращую долю
Хай тобі, Михасю, земля пухом буде
Про твою пожертву народ не забуде
Дякуємо мамі, бабусі й родині
Що такого сина - Героя зростили
17.01.2024
Ніна Патрикей |
|
|
