|
Шишкевич Сергій Михайлович
(солдат ЗСУ)
(30.06.1983 – 22.11.2024)

|
 |
Сергій народився 30 червня 1983 року в
селі Чемерне. Дитинство провів у Сарнах і рідному селі,
де закінчив школу. Згодом у професійно-технічному
училищі № 28 у Маневичах на Волині здобув фах столяра
будівельного-тесляра. Багато років Сергій присвятив
будівельній справі, працюючи в Україні та за кордоном.
Умів створювати речі власними руками, а поза роботою
знаходив радість у звичайних життєвих моментах: любив
риболовлю, походи до лісу по гриби, спокій і тишу. Та
найбільше дорожив родиною, щиро любив своїх близьких.
17 жовтня 2024 року Сергій добровільно
підписав контракт і вирушив захищати Батьківщину. Служив
у 33-му окремому штурмовому полку, у роті «ШКВАЛ», на
посаді стрільця штурмового спеціалізованого відділення.
22 листопада 2024 року Сергій зник
безвісти під час виконання бойового завдання поблизу
населеного пункту Дальнє на Донеччині. Згодом за
результатами ідентифікації було підтверджено його
загибель. Він залишився вірним військовій присязі та
українському народові. Його шлях Воїна став свідченням
відданості країні, за свободу й незалежність якої він
боровся до останнього. |
У Героя залишилися мама, брат, сестра та
племінники.
Похований на кладовищі у с. Довге Тутовицького
старостинського округу.
Для Нього Воля — це не просто слово…
Сергій Шишкевич нею дорожив.
В громаді біль. В громаді втрата знову,
не вистачає для скорботи слів…
Усі слова розбиті, як надія,
що ще жила, у друзів і сімʼї.
Про вільну Україну світла мрія —
хай побратими бережуть Твої.
Дитинство, юність, Чемерне і Сарни.
Учився, фах отримав тесляра.
Власноруч вмів створити речі гарні,
душевний спокій — то грибна пора.
Він добровільно став на захист краю,
коли в країну вороги прийшли.
Крізь тихий плач: «Герої не вмирають»!
У памʼяті живуть, як і жили…
Тамара Гнатюк
 |