Кузьмич Сергій Михайлович

Кузьмич Сергій Михайлович

(старший солдат ЗСУ)

(13.08.1997 – 03.11.2023)

Сергій народився в селі Городець. Закінчивши школу у рідному селі, вступив у ВПУ№29 в смт. Володимирець. Після закінчення училища у 2017 році, Сергій був призваний до військової строкової служби. Після служби в армії починає працювати в поліції. Пропрацювавши півтора роки, у 2020 році підписує контракт на три роки в 128-й ОГШБ. Під час проходження строкової служби був у зоні АТО/ ООС. А також брав участь у визволенні Київщини, Харківщини, Херсонщини і Запоріжжя.

У 2021 році помирає найдорожча людина - мати. Цю непоправну втрату допомагають перенести батько та брат. У цьому ж році Сергій знаходить свою «половинку» - рідну серцю і душі людину - Олю, з якою вони разом прожили 2 роки. Вона стала йому і підтримкою, і опорою. У молодої сімʼї було безліч планів на життя, один з яких Сергій здійснив, придбавши будинок у маленькому мальовничому селі, що над Дністром - Буківна, яке називав «Буковелем». Тут мріяв провести усе своє життя разом з дружиною, народити дітей, посадити сад і щасливо жити під мирним небом України...

Сергій був надзвичайно порядною, доброю людиною. Любив багато читати. Цього року він став студентом Івано-Франківського фахового коледжу Львівського національного університету природокористування, у якому навчався на першому курсі заочного відділення за спеціальністю «Агрономія».

Його дуже поважали і цінували бойові побратими, бо знали, що він ніколи не підведе.

3-го листопада 2023 року окупанти вдарили по особовому складу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинули 22 воїни, серед яких був наш земляк Сергій.

У Героя залишилися батько, дружина та брат.

Похований на Івано-Франківщині.

Присв’ячую Герою – Сергію Кузьмичу!

Тебе, дитино, знали ми з колиски

Як ріс ти мужній хлопчик-козачок.

Тебе Сергійком кликали в дитинстві,

Ти грався з котиком, читав багато казочок.

Любило сонечко – весною, і всміхалось в літі…

Пас коні в лузі, послушний хлопчик ріс.

Тебе татусь навчив із братиком добра на цьому світі…

У полі працювать, на лузі буть, частенько в ліс ходить.

А далі…школа, друзі випускний

Студентські роки швидко пролетіли.

Кохання. Мрії…, як в кіно

І ось рашиська та війна, яка на жаль

Сергійку, тебе вбила.

Похмурий листопад, який приніс нам біль

І осінь плаче і село завмерло

Як хочеться, синочку, щоб ти жив,

Надалі усміхався б сонечку

Свою сім’ю леліяв і любив.

Піднялись в небо Ангели земні

Душа болить, сивіє тато…

Не ступиш ти на рідний свій поріг

До рідної хатини лиш Ангел буде прилітати.

Ні!... Ти не вмер…Герої не вмирають

І ти Славко… і ти Андрійку, Денисе і Сашко

Ми всіх поіменно вас згадаєм!

За кров, за нашу біль і вашу смерть

Ми гнид рашиських на своїй Богом землі

На віки – на віки проклинаєм.

Леся Берко.