Іван Юрійович народився 22 лютого 1978 року у селі Сварині. Згодом його життя було тісно пов’язане із селом Городець, де він проживав, працював, створив родину та виховав дітей. Саме тут його знали як добру, щиру й працьовиту людину, яка користувалася повагою серед односельців і близьких. Все своє життя присвячував родині, близьким людям, чесній праці та турботі про тих, хто був поруч.Разом зі своєю коханою дружиною Іван Юрійович створив велику та дружню сім’ю, виховав п’ятьох дітей у любові, повазі та підтримці. Для дружини він був надійною опорою, люблячим чоловіком і людиною, на яку завжди можна було покластися. Особливою радістю для нього були троє онуків, яким він дарував тепло, турботу та щасливі миті поруч. Його поважали його за добре серце, мудрість, чесність і готовність допомогти кожному, хто цього потребував.

16 жовтня 2025 року Іван Юрійович став до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Як справжній патріот своєї держави, він мужньо виконував військовий обов’язок, ставши на захист рідної землі, свободи та майбутнього України.

11 січня 2026 року солдат Кривко Іван Юрійович загинув під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі Донецької області.

У Героя залишилися дружина, діти та онуки.

Похований на місцевому кладовищі у с.Городець.
 

Громада у печалі знову, нині
глибоким болем стала новина —
Герой загинув із села Сварині,
Життя обірване… Його життя струна…
Іван Кривко створив свою родину
у Городці, де згодом проживав.
Як чорний дим обняв всю Україну —
на захист Її воїн мужній став!
Пʼятьох дітей і трьох малих онуків
понад усе любив, оберігав.
Заради Миру, серця вільних стуків,
як справжня «Скеля» найдорожчим став
У січні охололи тихо скроні…
Той шлях важкий недобре малював.
Останній бій в Бахмутському районі,
Нам біль, а Йому вічність дарував…
Тамара Гнатюк