|
Камінський
Дмитро Анатолійович
(старший солдат ЗСУ)
(25.03.1996 - 26.04.2022)
|
 |
Народився Дмитро у с.Мале
Вербче. Тут закінчив початкову школу та продовжив
навчання у Коростській ЗОШ. Зі шкільних років
захоплювався військовою справою, цікавився зброєю та
хотів поповнити ряди армії. Після закінчення школи
здобув будівельну освіту у ВПУ№22 м.Сарни. Працював на
будові у Польщі, але швидко зрозумів, що ця робота – не
для нього. Думка про армію не полишала Дмитра. Тому
повернувшись додому, пішов у військомат та підписав
контракт з ЗСУ. Він служив десантником Житомирського
військового формування. Прослужив три роки.
Повномасштабну війну зустрів на Чонгарському перешийку
Херсонщини. А далі найгарячіші напрямки: Зайцево,
Горлівка, Ізюм – сотні кілометрів важких боїв. У свої 26
був командиром групи швидкого реагування, яку окупанти
називали «демонами», бо, зі слів самих окупантів, «вони
з'являються невідомо звідки та зникають невідомо куди,
залишаючи після себе десятки вбитих росіян».
|
Лицар двох орденів "За мужність" ІІІ
та ІІ ст., військовий Дмитро Камінський, позивний Хижак, мав
величезні плани на майбутнє. Але все-таки щось відчував - не
одного побратима довелося захоронити. Напередодні прислав батьку
фотографії, які просив розмістити на пам’ятнику, якщо загине.
Діма разом зі ще чотирма
десантниками прикривав відхід роти та потрапили в оточення, з
якого вибирались з боями три доби. Потім, було поранення,
відмова їхати в госпіталь і пекло, справжнє пекло під Ізюмом аж
до 25 квітня, саме в цей день він зателефонував батькові і
сказав, що нас відвели «Я вперше помився і переночував в постелі,
але ви не радійте, тому, що я залишився командиром ГШР…». На
третій день Пасхи, з групою швидкого реагування, вступає в бій з
рашистами… Старший солдат, командир відділення, командир групи
швидкого реагування 3-го десантно-штурмового взводу, 4-ї
десантно-штурмової роти, 2-го десантно-штурмового батальйона в/ч
А0281 95-ї десантно штурмової бригади Дмитро Камінський загинув
у бою біля н.п. Курулька поблизу Ізюму Харківської області 26
квітня 2022 року.
|
Дмитро був зразковим сином і
він ним лишатиметься завжди. Однокласники пригадують, що
сміливим і справедливим він був ще зі шкільних років.
Дмитро не боявся смерті, не боявся війни.
Завжди наголошував
батькам, щоб ті ніколи не звинувачували себе, якщо з ним
щось трапиться. Це був його вибір. З усієї роти Дмитро
загинув останній.
У Героя залишилася мама,
тато, брати та сестра.
Похований у селі Корост.
|
 |
|
