Кричильський Анатолій Кузьмович

Кричильський Анатолій Кузьмич

(сержант ЗСУ)

(23.04.1971-15.02.2023)

Народився Анатолій у с.Волоша неподалік Степаня, в родині парторга Кузьми Юхимовича та медсестри Валентини Дмитрівни. Гордість та втіха для батьків та найкращий друг на все життя для старшої сестри Світлани. Хлопчик ріс спокійним та мовчазним, де сяде там і спить – поділилась спогадами мама Валентина Дмитрівна. Дуже любив історію, батьки були впевнені, що саме з нею Анатолій пов’яже свою професійну долю. Але все змінилось з переїздом родини Кричильських у село Любиковичі. «Толя тоді навчався в четвертому класі – згадує мати – він одразу з усіма однокласниками подружився, його всі полюбили, він став душею свого класу». Мрії Анатолія про історію зникли після його зустрічі з учителем фізкультури Володимиром Козловським, який за дивним збігом обставин, був не просто вчителем, а класним керівником хлопця. «Толя просто закохався в спорт. Він життя не уявляв без волейболу. Володимир Олександрович його переконав, що фізкультура – його покликання» - говорить Валентина Дмитрівна. Так і сталось, у 1988 році закінчивши Любиковицьку середню школу (нині ліцей) вступив до технікуму фізичного виховання у Івано-Франківську. Анатолій вчився дуже старанно, після дворічної строкової служби в армії повернувся та закінчив навчання. Армійська служба проходила в Тамбові, проте згодом Анатолія перевели в місто Костопіль. Відслуживши в армії та закінчивши навчання, був направлений на роботу у школу села Тутовичі, проте пропрацював там тільки рік. Вчитель та наставник Анатолія - Володимир Козловський, пішов на заслужений відпочинок, тож молодий спеціаліст Анатолій Кричильський перейшов працювати вчителем фізичної культури у свою рідну школу села Любиковичі на довгі та плідні 30 років. Тут зустрів свою долю та одружився, а згодом здобув вищу освіту у МЕГУ м.Рівне (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука).

Все, що робив Анатолій Кричильський було заради своєї школи, свого села і України. Він сміливо брав на себе всю роботу по організації спортивних змагань, шукав спонсорів для нагород і заохочень та транспорт для перевезень учасників. День і ніч проводив на тренуваннях зі своїми підопічними. Коли учасники турнірів дізнавались, що їде команда Кричильського з Любикович, засмучувались, бо шанси на перемогу згасали. Любиковичан боялись всі, через їх високу професійність. Воно й не дивно, з кожного змагання команда Анатолія Кузьмича поверталась з нагородою. Багато його вихованців також пов’язали своє життя зі спортом.

24 лютого 2022 року Анатолій зустрів з родиною. «Він зранку готував мені чай. У мене руки вже тремтять, то він наливав. Сказав мені: «Мамо, війна. Піду, бо треба. Все одно підуть усі» - згадує той день Валентина Дмитрівна. Вже наступного дня Анатолій вирушив до військкомату.

Основний період служби Анатолій Кузьмич провів на передовій, спочатку в Сумській області за 18 кілометрів від ворожого кордону, а потім під Бахмутом у складі 14-го окремого стрілецького батальйону. У свої перші дні в Бахмуті Анатолій Кузьмич зумів полонити «вагнерівця» з документами і картами. Побратими жартували, мовляв готуй сорочку для нагород. Анатолій не хотів нагород, просив лиш коротку відпустку, побачитись з сім’єю. Відпустка, як і нагорода, на жаль так і лишилась на словах. Родина вірила в повернення свого Героя. Мама не відходила від телевізора, слухала де стріляють, де важчі бої. Син відчував тривогу матері, тож постійно дзвонив своєму вчителю, наставнику та другу Володимиру Козловському з проханням провідати Валентину Дмитрівну та заспокоїти її. Майже рік Анатолій Кузьмич тримав оборону країни, яку так любив.

Саме в Бахмутському районі, в населеному пункті Іванівське, 15 лютого 2023 року, внаслідок мінометного обстрілу, ворожа куля забрала життя сержанта Кричильського Анатолія Кузьмича. Осиротіла не лише родина Кричильських, осиротіла вся громада, вся спортивна сім’я Сарненщини. Нині Анатолію Кричильському присвячують вірші, в його рідній спортзалі організовують турніри памяті, вшановуючи, дійсно незамінного педагога. У квітні 2023 року відбувся 1-й відкритий турнір із волейболу пам’яті Героя Анатолія Кричильського серед юнаків.

У Героя залишилася мати, дружина, донька та онука.

Похований на кладовищі у рідному с Любиковичі.

У жовтні 2023 року сержанта Кричильського Анатолія Кузьмича було відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного «Хрест хоробрих» (посмертно).