Народився Василь 20.12.1974 року (по паспорту 01.01.1975 року) у с.Любиковичі, тут і проживав. Після закінчення Любиковицької ЗОШ (нині ліцей), продовжив навчання в Рівненському СПТУ №38 (нині ВСП «Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП», де отримав спеціальність «електрозварювальник». Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині м.Бердичев та у м.Рава-Руська. Згодом одружився, з коханою дружиною Людмилою виховували двох доньок.

Про таких, як Василь кажуть «майстер на всі руки». Найкращі сучасні ремонти в будинках села Любиковичі зроблені саме ним. Також грав у футбол за місцеву команду «Старт».

Василь Леонідович був людиною великої душі – добрим, щирим, завжди готовим підтримати. Його знали як відповідального працівника, люблячого чоловіка, турботливого батька, брата, друга. Завжди спокійний і врівноважений, він був опорою для своєї сім’ї, жив працею і турботою про близьких. Любив землю, на якій виріс, мав золоті руки й ніколи не цурався роботи.

7-го березня 2024 року Василь Мороз добровільно став на захист України. Воїн 127-ї окремої бригади територіальної оборони, 225-го окремого штурмового полку, до останнього виконував свій обов’язок. З побратимами пройшов найважчі точки лінії спротиву.

Загинув солдат Мороз Василь Леонідович 12 березня 2025 року на Сумському напрямку, виконуючи бойове завдання.

У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Любиковичі.
 

Вірші присвячені Герою Василю Морозу (авторства Тамари Гнатюк)

Де знайти нам потрібні слова?

Де знайти нам достатньою силу?

Стежка Гідності повела

Тебе, Воїне мужній, Василю…

Навіть вітер холодний затих,

і у цій невимовній тиші…

Живи, в погляді доньок своїх!

Залишайся живим у вірші.

Нема Морозу… знов дощить,

Мов сльози скорботного Янгола.

Лелека в отчий край летить,

Такі у природи є правила.

А в мого народу є Гідність свята 

і віра нескорених Воїнів!

Веде крізь загибель сміливих мета,

Лишається жити у спомині.

Лелеки вернулись, їм втіхи нема

в чужому, далекому вирії.

Прощай Герой… прощай «Зима»,

До зустрічі в іншому вимірі.