Босюк Сергій Олегович, житель села Любиковичі, військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. Його серце билося з відвагою, а душа була сповнена добра.
Таке коротке, але сповнене змісту життя — із мріями, надіями, щирою любов’ю до родини та рідної землі — обірвалося 21 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Малі Щербаки Запорізької області. Йому було лише 35…

У Героя залишилися батьки, сестра, дружина та донечка.

Похований на місцевому кладовищі у с.Любиковичі.

Здається, усіх вчителів він замучив
Той хлопець білявий, непосидючий.
Цікаві предмети, цікаві уроки
А мрії інакші, а мрії високі!
Задачу ще треба одну розібрати,
А хочеться з друзями йти погуляти…
Важливо знайти себе кожній людині:
Учителька мама, тож виросте гідним!
Коханим він стане, і люблячим татом.
У тяжку годину… піде захищати!
Своїх найрідніших, свою Україну
в Її найстрашнішу лютневу годину.
Обпалить не раз іще спогад болючий,
Про Тебе, наш Воїне, непосидючий…
І будуть в віках памʼять шкільні стіни,
Та вже, як Героя своєї країни!
Тамара Гнатюк