|
Люлько Вадим Русланович
(солдат ЗСУ)
(08.02.1994 –
15.04.2024)

|
 |
Вадим закінчив Любиковицьку школу, а
згодом отримав спеціальність електромонтера-зв’язківця в
Сарненському аграрному коледжі. Добрий, щирий,
відповідальний, працьовитий і завжди готовий допомогти —
саме таким його пам’ятають рідні, друзі та всі, хто мав
честь знати його. Вадим умів підтримати ближнього,
цінував дружбу, мав багато планів і мрій для мирного
життя.
23 вересня 2023 року став на захист
України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової
бригади як бойовий медик аеромобільного батальйону —
один із тих, хто рятує життя побратимів у
найнебезпечніших умовах. У війську його знали під
позивним «Люк» — надійний, відважний, загартований
боротьбою. Вадим був ветераном війни та нагороджений
відзнакою «За оборону Мар’їнки» — символом його
відданості Україні.
16 квітня 2024 року, під час виконання
бойового завдання на Донеччині, Захисник зник безвісти.
На жаль, офіційно підтверджено: Герой загинув, боронячи
Україну. |
У Героя залишилися мама, два брати та донька.
Похований на місцевому кладовищі у с.Любиковичі.
А мама вірила, що вернеться живим
її кровинка, син її хоробрий.
Вона думками говорила з Ним,
і знак шукала… знак єдиний, добрий.
Спливає часу мовчазна ріка.
Співпало. Сподівання нині стерті.
Три літери пекельні «ДНК»:
Із «безвісти» — до вічного Безсмертя.
Наш рідний Захисник, Герой, Вадим —
У синє небо піднялися кроки.
За правду Ти загинув молодим,
Тобі назавжди буде 30 років.
Завершилась уже земна дорога,
ми досі чуєм серця Твого стук!
Із Ангелами станеш біля Бога…
Прощай наш Захисник, Герою, «Люк».
Тамара Гнатюк
|