|
Люлько Вадим Русланович
(солдат ЗСУ)
(08.02.1994 –
15.04.2024)
|
 |
Вадим народився 8 лютого 1994 року в
місті Первомайськ Луганської області. З 1996 року
проживав у селі Любиковичі. Тут у 2009 році закінчив
Любиковицьку загальноосвітню школу (нині — ліцей). У
2009–2012 роках навчався у ДПТНЗ «Сарненський
професійний аграрний ліцей» (нині — ЗП(ПТ)О «Сарненський
аграрно-технологічний професійний коледж»), де здобув
спеціальність електромонтера-зв’язківця. Строкову
військову службу за станом здоров’я не проходив.
У 2012 році Вадим одружився. Згодом у
шлюбі народилася донечка. Працював електриком у ПД/З
«Райдуга» та на ПАТ «Сарненський завод мостових
технологічних конструкцій». Добрий, щирий,
відповідальний, працьовитий і завжди готовий допомогти —
саме таким його пам’ятають рідні, друзі та всі, хто мав
честь знати Вадима. Він умів підтримати ближнього,
цінував дружбу, мав багато планів і мрій про мирне
життя.
23 вересня 2023 року Вадим став на захист
України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової
бригади бойовим медиком аеромобільного батальйону —
одним із тих, хто рятує життя побратимів у
найнебезпечніших умовах. У війську його знали під
позивним «Люк» — надійного, відважного, загартованого
боротьбою.
|
На війні проявив себе як мужній і сміливий воїн.
Зумів взяти в полон трьох російських окупантів. Вадим був
ветераном війни та нагороджений відзнакою «За оборону Мар’їнки»
— символом його відданості Україні. Він намагався телефонувати
мамі щодня — до того часу, коли був оголошений зниклим безвісти
в населеному пункті Новомихайлівка Донецької області.
16 квітня 2024 року, під час виконання бойового
завдання, Захисник зник безвісти. На жаль, згодом офіційно було
підтверджено: солдат Люлько Вадим Русланович загинув, боронячи
Україну.
У Героя залишилися мама, два брати та донька.
Похований на місцевому кладовищі у селі
Любиковичі.
А мама вірила, що вернеться живим
її кровинка, син її хоробрий.
Вона думками говорила з Ним,
і знак шукала… знак єдиний, добрий.
Спливає часу мовчазна ріка.
Співпало. Сподівання нині стерті.
Три літери пекельні «ДНК»:
Із «безвісти» — до вічного Безсмертя.
Наш рідний Захисник, Герой, Вадим —
У синє небо піднялися кроки.
За правду Ти загинув молодим,
Тобі назавжди буде 30 років.
Завершилась уже земна дорога,
ми досі чуєм серця Твого стук!
Із Ангелами станеш біля Бога…
Прощай наш Захисник, Герою, «Люк».
Тамара Гнатюк
 
|
