Народився Сергій 12 серпня 1980 року у с.Карпилівка Клесівської ТГ. З 1986 по 1995 роки навчався в Карпилівській ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). З дитинства цікавився музикою, вже з малечку вчився грати на барабанах. Тому свою майбутню професію не уявляв без музики і згодом вступив на навчання у Дубенське культосвітнє училище (нині фаховий коледж культури і мистецтв). З 1999 по 2006 роки навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «мистецтво» та здобув кваліфікацію «бакалавра музичного мистецтва». Після закінчення університету деякий час працював вожатим у санаторії «Джерельце» смт Олександрія, тоді почав виступати на різних музичних конкурсах. Згодом створив власний гурт «Стара Хата», де був вокалістом. Виступи гурту завжди викликали «на біс», він завжди зривав овації залів. Надзвичайно добрий, позитивний та щирий, навколо Сергія завжди панувала весела та творча атмосфера.

Невдовзі повернувся в рідне село Карпилівка. А через деякий час переїхав у м.Сарни та влаштувався на роботу директором будинку культури с.Люхча (нині Центр культури та дозвілля).

Згодом Сергій одружився, з коханою дружиною Оксаною виховували двоє дітей. Тоді започаткував інший гурт «Хлопці збоку», з яким гастролював не тільки Рівненщиною, а і Україною. Без його участі не проходив жоден масовий захід у громаді. Учасники гурту могли самостійно провести цілу концертну програму. Мартина з гітарою знали у всіх закладах культури. Його жарти також запам’ятались назавжди. У нього було три любові - родина, Батьківщина і гітара. Неймовірно талановитий професійний музикант!

З початком повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю, у лютому 2022 року, Сергій Мартинюк добровольцем став на захист України. Службу проходив в лавах 104-ої окремої бригади ТРО, 60 батальйону «Поліські вовки». «Мартин» - так його звали усі, такий мав і позивний. За сумлінну службу Сергій Адамович був відзначений грамотами. Мав медаль «Ветеран війни».

Під час виконання бойового завдання на одному з напрямків фронту, отримав складне поранення руки. Тривалий час проходив курс лікування. Під час проходження реабілітації у Клеванському військовому госпіталі, на жаль, 14 серпня 2024 року серце Захисника зупинилось.

У Героя залишилася мама, дружина, донька, син, сестри та брат.
Похований на кладовищі у с. Люхча.

"Народний артист" нашого краю і це - без перебільшення, адже такого таланту який мав Мартин, можна рідко зустріти. Його тембр голосу, який впізнавали всі, його бездоганна гра на гітарі, його безтурботне відношення до життя, його жарти та його дружелюбність все це ми будемо тепер лише згадувати та переглядати по відео і на світлинах. Можу багато чого доброго і хорошого про нього написати. В перші дні повномасштабного вторгнення він не вагаючись став на наш з вами захист. Я ніколи не забуду нашу розмову, коли він вперше прийшов додому після поранення, показуючи на нерухому праву руку він сказав: " Кума, це не рука померла, це помер "Мартин", якщо я її не спасу, мені немає чого жити..." І він заплакав. Адже він жив музикою, жив співом і грою на гітарі, піаніно... І мало хто це усвідомлював, що для музиканта, залишитись без дієвої правої руки це дійсно майже смерть…

Кум, ти вже увійшов в історію. Адже дасть Бог і ця клята війна закінчиться, а тебе будуть згадувати завжди, як виконавця гімну 60-го батальйону "Поліські Вовки" 104 ОБр ТрО України».

Ірина Вагнер