Народився Олександр у робітничій сім’ї в поселенні Бердишевський Ленського району Архангельської області (росія), де на той час проживала родина. Але невдовзі вони повернулися на Батьківщину в Україну. З 1979 по 1987 роки Олександр навчався у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей). З 1987 по 1990 роки здобував професію тракториста у Сарненському ВПУ№22. По закінченню училища, декілька місяців працював друкарем у Сарненській районній типографії. У грудні 1990 року був призваний на строкову військову службу у війська ПВО. Спочатку проходив службу рядовим у в/ч 89599, згодом командиром відділення, далі служба у «ЗКВ» (запасний командний взвод). У квітні 1992 року був переведений у в/ч 51949 де проходив служу на посаді командира відділення аж до демобілізації, у 1992 році звільнений взапас у званні «сержант».

Після служби Олександр одружився, з дружиною виховували троє діток: дві доньки та сина. Для кращого забезпечення багатодітної сім’ї працював на різних роботах: армувальником, охоронцем, столярем, продавцем, різноробочим у будівельній бригаді, водієм навантажувача. У вільний від роботи час захоплювався риболовлею, малюванням, випалюванням картин, музикою та грою на гітарі.

Олександр Георгійович став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення, 7 березні 2022 року. Був призначений артилеристом у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого в/ч А1008 на посаді номера обслуги 2 самохідного артилерійського взводу 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону. Олександр Георгійович брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи у деяких населених пунктах Житомирської, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської, Дніпропетровської та Харківської областей. У квітня 2023 року отримав статус учасника бойових дій та відзнаку «Ветеран війни». Мав позивний «Білорус».

З квітня 2024 року, за власним бажанням, Олександр Георгійович був переведений у в/ч А7072 104 бригаду 60-го батальйону «Поліські вовки» на посаду номер обслуги протитанкового відділення роти вогневої підтримки. Приймав участь в охороні державного кордону з Білоруссю, також брав участь у бойових діях у Харківській, Сумській та Донецькій областях.

53-річний Олександр Георгійович був не лише мужнім воїном, а й доброю, щирою людиною, яка завжди підтримувала своїх побратимів. Люблячий чоловік, турботливий батько, він віддавав своє серце сім’ї, а свою душу – захисту Батьківщини.

25 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Диліївка Краматорського району Донецької області, сержант Ковальчук Олександр Георгійович загинув.

У Героя залишилися дружина, дві доньки та син.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Люхча.

За мужність, стійкість і самопожертву, проявлені у боротьбі за незалежність України, сержанта Ковальчука Олександра Георгійовича нагороджено Орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).