|
Білець Василь Миколайович
(сержант ЗСУ)
(03.04.1979 – 13.08.2026)
|
 |
Василь народився 3 квітня 1979 року. До
третього класу навчався у Люхчанській загальноосвітній
школі, а в 1994 році закінчив 9 класів Любиковицької ЗОШ
І–ІІІ ступенів. Ще у шкільні роки хлопець виявляв
неабиякий хист до малювання. Найбільше його душі
відгукувалася біблійна тематика, і особливе місце у
творчості Василя посідала власноруч намальована ікона
Божої Матері.
З 1994 по 1997 роки здобував професію у
Сарненському ПТУ №21, де отримав фах
тракториста-машиніста. Невдовзі, з 16 червня 1997 року
по 22 жовтня 1998 року, проходив строкову військову
службу у військовій частині А0338 (с. Дівички
Переяслав-Хмельницького району Київської області). За
час служби виявив лідерські якості та зразкову
дисципліну, демобілізувавшись у званні сержанта та на
посаді командира відділення.
У цивільному житті Василь мав особливу
пристрасть до техніки — понад усе любив мотоцикли та
мопеди. Він був справжнім майстром своєї справи, який не
лише досконало розумівся на складних механізмах, а й
завжди був готовий прийти на допомогу: відремонтувати,
підказати чи просто підтримати щирим словом. З усієї
округи люди довіряли йому і звозили техніку на ремонт.
Пізніше Василь працював слюсарем на Сарненському ЗМТК.
Рідні, друзі та колеги згадують про нього винятково з
теплом і любов'ю. Щирий, працьовитий, чуйний і
доброзичливий — саме таким він назавжди залишиться у
пам’яті кожного, чиє життя перетнулося з його життєвим
шляхом. Василь ніколи не скаржився на труднощі, а
будь-які негаразди вмів перевести в добрий гумор,
даруючи оптимізм оточуючим. |
Попри серйозні проблеми зі здоров’ям, коли ворог
прийшов на рідну землю, чоловік не зміг стояти осторонь. 27
грудня 2024 року Василь став на захист України. Свій військовий
обов'язок виконував у складі Донецького 1-го прикордонного
загону «Гарт» (в/ч 9937) на посаді гранатометника 4-ї
комендатури швидкого реагування 1-го відділу прикордонної
служби. Посідаючи повагу серед товаришів по службі, отримав
позивний «Капа» — як відлуння його мирного прізвиська «Каптур».
3 квітня 2025 року, у свій день народження,
захисник був направлений для виконання бойових завдань на
найважчий Харківський напрямок. Мужньо стримуючи ворога, Василь
зазнав важких контузій та фосфорних поранень, які підірвали його
здоров'я. Він віддав усе ради свободи Батьківщини, до останнього
подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському
народові.
Війна виснажує не лише на полі бою, а й залишає
глибокі невидимі шрами. 13 серпня 2026 року серце Воїна
зупинилося в Сарненській районній лікарні від ускладнень
пов’язаних з виконанням бойових завдань.
У Героя залишилися мама, дві сестри та
племінники.
Похований на місцевому кладовищі у с.Люхча.
Василь Білець зростав у місті Сарни,
здобув тут фах, а згодом працював.
В професії своїй, був досить вправний,
щиро любив усе з чим справу мав.
До техніки була велика пристрасть.
Мопеди й мотоцикли — над усе.
Краса і велич, неймовірна швидкість…
У памʼяті про Воїна несе.
Був щирий, працьовитий, дуже чуйний,
Готовий усім друзям помогти.
Тож, коли ворог слід пустив отруйний —
Він став на захист рідної землі.
Війна виснажує не лиш на полі бою.
Вона не відпускає, ні на мить.
Із нею «Капа» поєднає долю…
Хай вдячність наша вічністю болить.
Тамара Гнатюк
|
