|
Силка
Андрій Володимирович
(солдат ЗСУ)
(13.12.1979 –
25.05.2026)

|
 |
Андрій народився 13 грудня 1979 року в
селі Ремчиці. Навчався у загальноосвітній школі №24
міста Рівне. Після закінчення школи розпочав трудову
діяльність у будівельній сфері.Рідні, друзі та знайомі
пам’ятають Андрія як добру, щиру та чуйну людину. Він
був різнобічно розвиненим, любив природу, із
задоволенням проводив час у лісі, збирав гриби. Умів
підтримати, допомогти та завжди залишався небайдужим до
чужих проблем. Його серце було відкритим для людей, а
добрі справи говорили про нього більше, ніж слова.
У лютому 2024 року Андрій став на захист
рідної землі, долучився до лав Збройних Сил України.
Служив у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади,
згодом — кулеметником у 154-й окремій механізованій
бригаді. Під час служби отримав поранення, пройшов
тривале лікування, але після відновлення знову
повернувся до виконання військового обов’язку.Побратими
знали його за позивним «Змій». А найкраще про Андрія як
людину свідчать слова, які він говорив своїй матері. На
її запитання: «Що ти там, сину, робиш?» — відповідав
просто: «Людям допомагаю». У цих словах — його характер,
його життєві цінності та його служіння Україні. |
25 травня 2026 року під час виконання
бойового завдання на Запорізькому напрямку солдат Силка
Андрій Володимирович загинув.
У Героя залишилися батьки, сестра, брат
та донька.
Похований на місцевому кладовищі у
с.Ремчиці.
Отримали трагічну звістку з фронту,
загинув мужній Воїн, Захисник.
Із чорного від болю горизонту,
ще один світлий промінь зник.
У Ремчицях Герой наш народився.
Андрія памʼятають друзі всі.
Із щирим словом, рідним, не барився,
тепло і ніжність мав у голосі.
«Що ти там, сину, робиш» — запитала
матуся, про оту страшну війну…
«Допомагаю людям» — прозвучало,
і притулив, єдину, головну…
Жодні слова нездатні втамувати
біль, від розбитих, втрачених надій.
Громада буде завжди памʼятати,
що за свободу втратив життя «Змій».
Тамара Гнатюк
 |