|
Гриневич Михайло Анатолійович
(солдат ЗСУ)
(22.11.1991 – 06.01.2025)
|
 |
Михайло народився 22
листопада 1991 року в с.Ремчиці, у прекрасній, добрій,
працьовитій, багатодітній родині. Навчався в Ремчицькій
ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Був товариським, добрим,
щедрим, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Мав
щире серце і золоті руки. Завжди радував своєю
посмішкою, навіть коли на душі було сумно. Він був
найкращим сином, чоловіком, братом, дядьком та хрещеним.
З дитячих років цікавився
будівництвом, любив майструвати, тому після закінчення
школи продовжив навчання у Сарнеському ВПУ- 22, де
здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій.
Працював, здебільшого, у сфері будівництва.
В 2011 році був призваний
на строкову військову службу. Служив один рік у місті
Кам'янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107).
Згодом Михайло одружився і
будував з коханою дружиною плани на майбутнє… Та після
повномасштабного вторгнення, в червні 2022 року, його
мобілізували до лав Збройних сил України. Він тоді
говорив «Хто, як не я піде вас захищати». |
Солдат Михайло Гриневич гідно
виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк,
Нью-Йорк, Часів Яр. Потім був відправлений на Курський напрямок
у 21 ОМБР в/ч А4689. Мав позивний «Гриня». Служив на посаді
«навідник, стрілець». Був ветераном війни.
Зі слів побратима Івана, Михайло,
ризикуючи своїм життям витягнув його пораненого з під обстрілів
на евакуацію, а сам повернувся на позицію виконувати бойове
завдання.
На жаль, 6 січня 2025 року солдат
Михайло Гриневич загинув, під час виконання бойового завдання в
районі н.п. Миколаєво-Дар'їно Суджанського району Курської
області, отримавши травми несумісні з життям. Захисника
пам’ятатимуть як мужнього, відданого воїна, який боровся за
свободу і незалежність своєї країни.
У Героя залишилися дружина,
батьки, сестра та два брати (брат Юрій ще в квітні 2022 року
пішов на Захист нашої держави).
Похований на місцевому кладовищі у
рідному селі Ремчиці.
Зі слів дружини – «Михайло був
турботливим і люблячим чоловіком. Мріяв про велику сім'ю, дітей,
дім і собаку, яку він так хотів. Завжди, коли приходив у
відпустку, під час зустрічі з родиною за великим столом говорив,
що після перемоги відразу всі відправимось подорожувати на
круїзному лайнері. Заспокоював мене словами, що все буде добре,
він обов'язково повернеться і ми будемо разом щасливо проживати
наше життя. Він дуже сильно мене кохав …».
 
Світлій памʼяті Михайла
Гриневича
…Така любов буває раз в ніколи…
Така любов буває раз в житті..
Я вдячний Богу.. Вдячний своїй долі ..
Що я тебе колись таку зустрів …
Ти стала моїм світом…Моїм світлом..
Ти стала у душі моїм теплом…
Пробач мене .. Я більше не приїду …
Не обійму… Хіба, у снах, крилом…
Так мало нам відміряли дороги..
Так мало нам залишили часу..
Я лиш для тебе мріяв буть героєм
А став Героєм, нищачи орду…
Пробач мені, за все що не збулося
За плани усі знищені …прости….
Я так тебе любив … та не вдалося ..
Живим вернутися з пекельної війни..
Поплач, кохана …Зараз тобі тяжко…
Як кожній, з тисяч, молодій вдові..
Зустрінь мене …моя підбита пташко ..
І поховайте. в рідному селі…
Моя Анюто… Ніжна моя квітко…
Безсила зараз все переживи..
Лишайся на землі кохання свідком..
І памʼять про любов цю бережи…
Забудуть всі.. А , ти, згадай про мене..
І свічку в храмі, вкотре, запали…
А я тебе любитиму …із неба …
Будь певна.. берегтиму від біди …
Автор: Лариса
Юсковець-Сєрікова
|
