Гриневич Михайло Анатолійович

Гриневич Михайло Анатолійович
(солдат ЗСУ)

(22.11.1991 – 06.01.2025)

Михайло народився 22 листопада 1991 року в с.Ремчиці, у прекрасній, добрій, працьовитій, багатодітній родині. Навчався в Ремчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Був товариським, добрим, щедрим, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Мав щире серце і золоті руки. Завжди радував своєю посмішкою, навіть коли на душі було сумно. Він був найкращим сином, чоловіком, братом, дядьком та хрещеним.

З дитячих років цікавився будівництвом, любив майструвати, тому після закінчення школи продовжив навчання у Сарнеському ВПУ- 22, де здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. Працював, здебільшого, у сфері будівництва.

В 2011 році був призваний на строкову військову службу. Служив один рік у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107).

Згодом Михайло одружився і будував з коханою дружиною плани на майбутнє… Та після повномасштабного вторгнення, в червні 2022 року, його мобілізували до лав Збройних сил України. Він тоді говорив «Хто, як не я піде вас захищати».

Солдат Михайло Гриневич гідно виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр. Потім був відправлений на Курський напрямок у 21 ОМБР в/ч А4689. Мав позивний «Гриня». Служив на посаді «навідник, стрілець». Був ветераном війни.

Зі слів побратима Івана, Михайло, ризикуючи своїм життям витягнув його пораненого з під обстрілів на евакуацію, а сам повернувся на позицію виконувати бойове завдання.

На жаль, 6 січня 2025 року солдат Михайло Гриневич загинув, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Миколаєво-Дар'їно Суджанського району Курської області, отримавши травми несумісні з життям. Захисника пам’ятатимуть як мужнього, відданого воїна, який боровся за свободу і незалежність своєї країни.

У Героя залишилися дружина, батьки, сестра та два брати (брат Юрій ще в квітні 2022 року пішов на Захист нашої держави).

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Ремчиці.

Зі слів дружини – «Михайло був турботливим і люблячим чоловіком. Мріяв про велику сім'ю, дітей, дім і собаку, яку він так хотів. Завжди, коли приходив у відпустку, під час зустрічі з родиною за великим столом говорив, що після перемоги відразу всі відправимось подорожувати на круїзному лайнері. Заспокоював мене словами, що все буде добре, він обов'язково повернеться і ми будемо разом щасливо проживати наше життя. Він дуже сильно мене кохав …».

Світлій памʼяті Михайла Гриневича

…Така любов буває раз в ніколи…
Така любов буває раз в житті..
Я вдячний Богу.. Вдячний своїй долі ..
Що я тебе колись таку зустрів …
Ти стала моїм світом…Моїм світлом..
Ти стала у душі моїм теплом…
Пробач мене .. Я більше не приїду …
Не обійму… Хіба, у снах, крилом…
Так мало нам відміряли дороги..
Так мало нам залишили часу..
Я лиш для тебе мріяв буть героєм
А став Героєм, нищачи орду…
Пробач мені, за все що не збулося
За плани усі знищені …прости….
Я так тебе любив … та не вдалося ..
Живим вернутися з пекельної війни..
Поплач, кохана …Зараз тобі тяжко…
Як кожній, з тисяч, молодій вдові..
Зустрінь мене …моя підбита пташко ..
І поховайте. в рідному селі…
Моя Анюто… Ніжна моя квітко…
Безсила зараз все переживи..
Лишайся на землі кохання свідком..
І памʼять про любов цю бережи…
Забудуть всі.. А , ти, згадай про мене..
І свічку в храмі, вкотре, запали…
А я тебе любитиму …із неба …
Будь певна.. берегтиму від біди …

Автор: Лариса Юсковець-Сєрікова

За особисту мужність і самовідданість, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України згідно Указу Прездента України від 09 жовтня 2025 року №774 солдата Михайла Гриневича нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).