Кусковець Тарас Олександрович

Кусковець Тарас Олександрович
(старший солдат НГУ «АЗОВ»)

(18.05.2002 – 30.11.2023)

Народився Тарас та проживав у селі Тріскині. З 2008 по 2019 роки навчався в Тріскинській ЗОШ (нині ліцей). Далі вступив до Житомирського університету їм. Івана Франка на спеціальність "фізична культура", але так склалося, що навчання не закінчив. Працював в охоронній фірмі " Рубікон" в м. Сарни, час від часу їздив на сезонні роботи в м. Київ, де його і застала війна. Тоді Тарас відразу ж повернувся додому і 25.02.2022 року, не вагаючись пішов захищати кордони Батьківщини, адже його батько, Олександр Володимирович, теж військовослужбовець ЗСУ. Спочатку ніс службу в лавах 60-го батальйону «Поліські вовки» на посаді стрільця. Згодом пройшов КМБ та перевівся до 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «АЗОВ». Тарас мав звання старший солдат та обіймав посаду командира відділення. Разом із побратимами воював на Лиманському напрямку поблизу м.Кремінна.

За сумлінну службу був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Хрест Хоробрих". Мав позивний "Бурштинчик".

Дуже любив тварин, голубів, захоплювався риболовлею.

Також Тарас активно займався спортом: бразильським джіу-джитсу, альпінізмом, захоплювався ММА-єдиноборствами. Герой був справжнім патріотом, вірним другом та люблячим сином і братом. Але страшна війна забирає від нас найкращих…

30 листопада 2023 року, в районі м. Кремінна на Луганщині ворог забрав молоде і сповнене планів та надій на майбутнє життя молодого воїна Тараса Кусковця.

У Героя залишилися батьки та двоє братів.

Похований на кладовищі у рідному селі Тріскині, Ремчицького старостинського округу.

Світлій вічній пам’яті воїна-захисника,

Тараса Кусковця, присвячую…

….Молилась мати… Господа благала..
Щоб син живим вернувся із війни
Її Тарас… Ім’я йому обрала..
І кликала Тарасиком … Малим…
Зростав Тарас, як всі звичайні діти
Розумним і допитливим хлоп’ям
Любив усіх … І все на білім світі
Що звично називається — життям
Він мріяв ще багато так зробити
Та плани всі порушила війна
Не зміг Тарас удома відсидіти
В свої не повні двадцять … І зима…
Пішов із татом землю захищати
І все своє… Що так умів любить…
Не відпускала …Так просила мати…
Він не вагався … Може, тільки мить…
Ніс службу вправно хлопець молоденький..
Важкі були і будні, і свята …
Молилась мати….Плакала серденько….
І рвалася на клаптики душа…
Зима у гості, вкотре ,завітала…
І чорну звістку - Нащо принесла?
Вона його живим … Живим чекала…
І вся родина… Вся його сім’я ….
А що тепер ? Як жити їй без нього?
Вона не знає… Знає — не одна…
Хіба вона не так молилась Богу?
Навіщо Небу Янголи щодня..?

Метуть сніги…. Війна не відступає…
Додому повертається Тарас…
О, мамо, мамо…. Горенько безкрає…
Став чорним світ… Спинився йому час…
На білий сніг впадуть вже мертві квіти…
У землю ляже тіло … Не душа…
Сина твого … Найкращого у світі…
Заплачуть люди й свічечка-свіча
Тобі з цим болем вже довіку жити
Чекати сина … Тільки вже у снах..
За нього зорі бачити досвітні
Й шукати спомини в малесеньких речах…
Спочинь, Тарасе…Воїне відважний
В обіймах Бога… Легше там тобі..
Там так багато щирих… Вірних… Справжніх…
Без вас так тяжко рідним на землі …
Ти так й не встиг отримать нагороду,
Яку в боях хоробро заслужив
Та там у небі важливіша Богу, —
Душа твоя, повнісінька скарбів.
Низький уклін тобі, дитино мила,
Герою Слава! Скажуть тисячі
Ти так беріг свою Вкраїну й вірив
У Перемоги свято…Дні ясні…
І хай так буде, Янголе наш світлий,
А ти нас з неба просим, бережи,
І буде син… І буде мати вічно
На Богом створеній оновленій землі.

Автор: Лариса Юсковець