Віктор Якович народився 8 березня 1971 року в селі Тріскині у багатодітній родині. Із дитинства він знав, що таке праця, відповідальність і турбота про рідних. З 1978 по 1986 роки навчався у Тріскинській восьмирічній школі. Після її закінчення здобув фах помічника машиніста тепловоза у Здолбунівському СПТУ №2. У 1989–1991 роках проходив строкову службу в льотних військах в Угорщині, де отримав звання сержанта, загартував характер і навчився стояти до кінця.

У мирному житті Віктор працював будівельником — людиною, яка створює, відновлює і залишає після себе видимий результат. Наймолодший у великій родині з десяти дітей, він рано втратив батька, а згодом і матір, яка самотужки піднімала дітей на ноги. Попри непрості життєві обставини, чоловік зумів зберегти головне — доброту, щирість, справедливість і глибоку віру. Протягом усього життя він залишався людиною, яка жила з Богом у серці.Для своєї родини Віктор був міцною опорою та надійним плечем. Разом із дружиною вони виховали трьох дітей — Ангеліну, Ганну та Олександра. Люблячий батько завжди знаходив слова підтримки, вчив чесності й відповідальності та був для дітей прикладом у всьому.

24 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Військову службу він розпочав на Тучинському полігоні у в/ч А4152. Після підготовки, 7 травня 2023 року, його перевели до в/ч А0414, де він служив у складі 60-ї окремої механізованої бригади. Цього ж дня Віктор вирушив на Донеччину, де виконував бойові завдання на передовій у районі міста Костянтинівка. Сержант із позивним «Казік» служив помічником гранатометника. Побратими поважали його як надійного, врівноваженого і справедливого воїна, який завжди підтримає і ніколи не підведе в бою. Щоденна служба на передовій була сповнена смертельної небезпеки, напруги та постійної боротьби за життя.

12 травня 2023 року сержант Віктор Філончук загинув під час артилерійського обстрілу в місті Бахмут, виконуючи бойове завдання разом із побратимами.

У Героя залишилися дружина, троє дітей та онука.

Похований на місцевому кладовищі у с.Тріскині Ремчицького старостинського округу.

Знову печалі огортає громаду…
Чорне крило — знак болючої істини.
Рідне село проводжає солдата,
Мужнього воїна Віктора з Тріскині.
Він із дитинства знав, що таке праця,
відповідальність, турбота про рідних.
В тому були Його Віра і щастя,
Сила для праведних вчинків, і гідних!
Був наймолодшим в великій родині,
втратив свого рана тата…
Став Він опорою всій Україні —
коли прийшла війна клята!
В травні життя обірвалось Героя,
у двадцять третьому році…
Шлях Його, йшов від найважчого бою —
Правдою став, в кожнім кроці.
Тамара Гнатюк