Савчик Юрій Володимирович

Савчик Юрій Володимирович
(солдат ЗСУ)

(29.05.1987 – 26.01.2025)

Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам'яті вчителів та однокласників.

Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.

У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест. У четвер 12-го вересня 2024 року Юра, повернувшись з роботи, сказав, що потрібно завершувати робочі справи та доєднатися до війська, оскільки ворог постійно наступає і потрібно боронити незалежність України. А вже наступного дня у п’ятницю 13-го вересня 2024 року його мобілізували до війська працівники Варашського ТЦК та СП. За розподілом Юрій потрапив у 153-тю окрему механізовану бригаду в/ч А4955. Служив у званні – солдат, посада у війську навідник (переносного кулемета). Позивний мав «Хемінгуей», оскільки сина звали Ернест.

Солдат Савчик Юрій Володимирович загинув 26 січня 2025 року в с. Андріївка Волноваського району Донецької області. Виконуючи бойове завдання на спостережному пункті в момент зміни караулу, Юрій замінив в оглядовому вікні побратима і в цей момент по бліндажу ударили ворожі ракети. Юрій закрив собою оглядове вікно прийнявши своїм тілом усі осколки та кулі, що летіли по бліндажу, таким чином зберіг життя побратимів.

У Героя залишилися батьки, сестри, дружина та син.

Похований на місцевому кладовищі у с.Тутовичі.
«Юрій був справжнім сином своєї землі — мужнім, добрим і відданим. Його життя стало прикладом глибокої людяності, сили духу та самопожертви заради Батьківщини. Він був спокійною, неконфліктною людиною, завжди відкритий до діалогу, але здатний твердо й гідно відстояти свою думку. Його слова завжди були зваженими, а вчинки — гідними поваги. Мав гарне почуття гумору, яким часто розряджав напружені ситуації, підтримував друзів і дарував усім навколо посмішку. Його любили за щирість, відкритість і вміння бачити в людях найкраще.
Юрій надзвичайно цінував свою родину. З великою любов’ю ставився до батьків та сестер, завжди був поруч, коли вони потребували підтримки. У сімейному житті він проявив себе як найкращий чоловік — надійний, турботливий, ніжний. Але найголовнішою його гордістю був маленький синочок Ернест, якого він безмежно любив і вкладав у нього все своє серце, мріючи про щасливе майбутнє для нього.
Також Юрій захоплювався туризмом. Він підкорював гірські вершини, серед яких — Говерла та Піп Іван, любив екстремальні пригоди: катання на лижах, сплави по гірських річках. Його пристрасть до свободи й краси рідного краю була глибокою, справжньою — він умів бачити велич навіть у дрібницях.
Загинув Юрій, захищаючи Україну, її незалежність і кожного з нас. Він не шукав слави — лише миру й справедливості. Його подвиг — це біль для нас, але також і гордість. Він віддав своє життя заради майбутнього, і ми не маємо права забути його ім’я», - згадує родина Героя.