Бортнік Олександр Анатолійович

Бортнік Олександр Анатолійович
(старший солдат ЗСУ)

(29.05.1986 – 27.12.2024)

Олександр народився 29 травня 1986-го року в селі Ремчиці Сарненського району Рівненської області. До п’яти років Сашко часто жив з бабусею на хуторі Ковбан біля сусіднього села Яринівка, так як місця в дитячому садку не вистачало. Він з радістю допомагав бабусі по господарству, хоча і бували курйозні історії, коли як дитина він бешкетував. Саша був веселою і щасливою дитиною, завжди знаходив якісь пригоди. Щиро допомагав друзям та дуже любив тварин. В школу Саша пішов у віці 6 років в місті Кузнецовськ (нині м.Вараш). З самого дитинства Сашко був відповідальний і піклувався про молодшу сестру Яну. З восьми років почав відвідувати секції боксу та туризму. В дитинстві багато їздив на змагання та в туристичні походи. У десятирічному віці, разом з гуртківцями, обійшов Кримські гори. Саме тому він так хотів відвідати Карпати, але не встиг… Йому завжди було сумно на одному місці, тому з друзями вони завжди придумували командні ігри. Однокласники згадують його як веселого хлопця, який завжди був радий прийти на допомогу.

Після 9-го класу Ремчицької ЗОШ Саша пішов вчитись у Сарненське ВПУ-22 на автомеханіка, так як його непосидючість не давала йому змоги вчитися на відмінно. Після закінчення училища, Сашко майже два роки працював в м.Севастополь (АР Крим) будівельником, і дуже часто згадував той час. До речі, там він працював разом зі своїм другом, який теж загинув захищаючи нашу державу. В нього було дуже багато різних ідей і професій, від будівельника до мерчендайзера, постійно шукав себе, але завжди працював і не боявся будь якої роботи.

Останні роки до повномасштабного вторгнення Саша проживав в батьківському домі на хуторі Ковбан, займався лісом. Часто їздив на заробітки в Польщу. Коли почалась повномасштабна війна його, людину, яка не проходила строкову службу, мобілізували 14 березня 2022-го року. Чи було йому страшно? Так! Але він розумів, що по іншому не може. Спочатку Саша знаходився в в/ч м.Дубно. Там його готували як водія. Потім його перевели в інженерні війська. Деякий час, в 2022 році та на початку 2023-го року, він знаходився в м.Чугуєві Харківської області, де займались ліквідацією територій, яка була пошкоджена від повномасштабного вторгнення. Пізніше була Полтавська область і м. Славутич.

За два місяці до загибелі його перевели в 23-ю ОМБР, де він служив сапером, бо вже на той час пройшов навчання, здобувши кваліфікацію сапера.

21 грудня 2024 року старший солдат Олександр Бортнік отримав важкі поранення після того як в нього влучив ворожий fpv-дрон-камікадзе, а 27 грудня 2024 року, попри всі зусилля лікарів, його серце зупинилося в лікарні ім. Мечникова міста Дніпро.

Олександр був справжнім патріотом, людиною з великою душею та доброю вдачею. Він завжди піклувався про своїх рідних і був опорою для сім’ї.

У Героя залишилися батько та дві сестри.

Похований на місцевому кладовищі у с. Яринівка, Ремчицького старостинського округу.

«Сашко був громадянином нашої України, який не задумуючись пішов служити і захищати нас та батьківщину, як почалась повномасштабне вторгнення. Він мав 38 років, прожив їх по-різному, але завжди залишався людиною. Він багато чого не встиг. Завести сім'ю і дітей, поїхати в такі омріяні Карпати, відкрити кафе на березі моря, зустріти старість і нашу Перемогу, але він встиг бути найкращим, братом, другом і громадянином нашої країни», згадує сестра Героя.