|
Усич Анатолій Васильович
(солдат
ДПС України)
(19.05.1984 – 23.11.2025)
|
 |
Анатолій народився 19 травня 1984 року в
селі Яринівка. Він був наймолодшою дитиною у великій,
дружній і працьовитій родині. З 1990 по 1999 роки
навчався у Яринівській загальноосвітній школі (нині —
гімназія). З дитинства хлопець мав особливий зв’язок із
рідною природою: любив ходити до лісу, знав кожну
стежку, збирав гриби та ягоди.
Після закінчення дев’ятирічки Анатолій
вирішив пов’язати життя з технікою. Здобув фах
тракториста-машиніста та водія категорії «С» у
Сарненському ПТУ №21 (нині Сарненський
аграрно-технологічний професійний коледж). Згодом,
завдяки своїй наполегливості, він відкрив усі категорії
водіння.
У пам’яті односельців та близьких
Анатолій назавжди залишиться надзвичайно працьовитою,
щирою та спокійною людиною. Про таких кажуть — «майстер
на всі руки». Він міг впоратися з будь-якою справою: від
приготування страв до ремонту техніки. Був безвідмовним,
завжди першим приходив на допомогу, ніколи не шукав
виправдань, щоб відмовити людині. Протягом життя
сумлінно працював на різних роботах, будуючи плани та
дбаючи про родину. |
Анатолій був справжнім патріотом
не на словах, а на ділі. Хоча за станом здоров’я
він був непридатний до військової служби, мужній
чоловік не скористався цим правом і не
відмовився від мобілізації. Він вважав своїм
обов’язком захистити Батьківщину та своїх
рідних. З 18 лютого 2025 року Анатолій розпочав
службу у в/ч 9937. Він обійняв посаду інспектора
прикордонної служби 3 категорії — водія
відділення підвозу 1-го Прикордонного загону
Державної прикордонної служби України (підрозділ
розвідувально-ударних БпЛА). Згодом його
підрозділ було передислоковано на Харківщину.
Під час виконання бойових завдань ворог виявив
їхні позиції та завдав масованого удару. Лише
дивом Анатолій та його побратими залишилися
живими, проте воїн отримав численні травми.
Після лікування захисника направили додому на
реабілітацію. Однак здоров’я, підірване війною
та тяжким пораненням, не витримало. 23 листопада
2025 року серце молодого захисника зупинилося
назавжди.
У Героя залишилися батьки, сестра
та три брати. Один із них, Олександр, сьогодні
продовжує справу Анатолія — зі зброєю в руках
боронить Україну в лавах ЗСУ.
Похований на кладовищі у рідному селі Яринівка
Ремчицького старостинського округу.
Слово матері: «Я дякую Богу, що
ти був у мене. Ти назавжди залишишся в пам’яті
як люблячий син, який був моєю підтримкою та
опорою. Завжди усміхнений, життєрадісний,
людина, яка понад усе любила свою країну і
боролася за її незалежність. Ти завжди будеш для
мене Героєм! У тебе було стільки планів і мрій,
які вже не здійсняться... Багато всього не
встиг. Напевно, у Бога були свої плани щодо
тебе. Синку, ми тебе ніколи не забудемо!»
|
