Набухотний Віктор Корнійович

Набухотний Віктор Корнійович
(сержант ЗСУ)

(28.11.1967 – 07.12.2025)

Народився Віктор у с.Люхча, тут закінчив місцеву ЗОШ та продовжив навчання у Мирогощанському сільськогосподарському технікумі (нині Мирогощанський аграрний фаховий коледж) де здобув фах технік-механік. По закінченні технікуму був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Чехії в танкових військах.
Згодом доля його занесла у с.Яринівка. Віктор Корнійович був людиною праці та відповідальності, упродовж багатьох років працював токарем на СЗМТК та на Сарненській залізниці. У повсякденному житті був щирою та надійною людиною. Його знали як доброго односельчанина, люблячого чоловіка й турботливого батька, який завжди підтримував рідних і був опорою для своєї сім’ї.
Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну Захисник став на захист держави. У березні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А5245.

Під час проходження військової служби Віктор Корнійович виконував бойові завдання на сході України, зокрема на території Донецької та Луганської областей. За безпосередню участь у бойових діях він мав статус учасника бойових дій. Серед побратимів був відомий за позивним «Ландиш». Військова служба суттєво вплинула на стан його здоров’я. Попри неодноразові погіршення самопочуття, Віктор Корнійович залишався у строю, до кінця виконуючи свій обов’язок перед Україною та бойовими товаришами.

7 грудня 2025 року під час проходження військової служби у місті Самбір серце Захисника зупинилося.

У Героя залишилися дружина та два сини.

Похований на місцевому кладовищі у с.Яринівка.

Війна забирає найкращих,
тих, хто без вагань, до кінця
в години жорстких, і важчих
боїв, не шкодує Життя.
Хто встояв в пекельних умовах
залишився вірний собі.
Не зрадив Присягу і знову
вертався, хоч був на межі.
Донецьк та Луганськ за плечима,
утома скосила, як гніт.
Підкралась хвороба незрима —
Додому… останній політ…
Та, будуть усі памʼятати
Хороброго «Ландиша» вік!
Героя, найкращого тата,
І те, який був чоловік.
Тамара Гнатюк